Mariana Proko's List: Interesting

Михаил Трофименков\n// Экранизация как перевод\n \nЖурнал «Weekend» № 48(94) от 12.12.2008 \nФото: 1 из 14\nHamlet (1948). Режиссер Лоренс Оливье. В главной роли Лоренс Оливье\n\nоткрыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...\nК некоторым книгам кинематограф относится с особой страстью - к тем, которые представляют собой не просто текст, а миф. А к мифам кино обречено возвращаться.\n\nНа карикатуре из журнала The New Yorker сценарист объясняет продюсеру в двух словах свою идею: "Это будет экранизация "Макбета" с танцующими пингвинами". Пингвины, ясное дело, взялись из успешного мультика Джорджа Миллера "Делай ноги" (Happy Feet). В другие эпохи такими "пингвинами" могли быть андрогинная Аста Нильсен в роли Гамлета в фильме Свена Гада (Hamlet, 1921), руины разбомбленной Германии в "Дальше - тишина" (Der Rest ist Schweigen, 1959) Хельмута Койтнера, экстази и пирсинг в "Ромео + Джульетта" (Romeo + Juliet, 1996) База Лурмана.\n\nНо пингвины приходят и уходят, а Шекспир остается самым киногеничным писателем в истории: свыше 700 экранизаций. На втором месте - Чарльз Диккенс (260 фильмов), на третьем - Антон Чехов (250). Но если Шекспиром режиссеры вертят, как хотят, переодевая Макбета в самурайские доспехи, Гамлета в пиджак хозяина финской сосисочной фабрики, Ричарда III в фашистский френч, то Диккенса и Чехова уважают. Разве что Альфонсо Куарон осовременил "Большие надежды" (Great Expactations, 1998), Луи Маль перенес "Дядю Ваню" на Манхэттен (Vanya on 42nd Street, 1994), а Клод Миллер - "Чайку" на юг Франции (La petite Lili, 2003).\n\nПервая тройка писателей характерна. Шекспир создал не корпус текстов, а мифологию, ряд архетипов, к которым, как к любому мифу, кино обречено возвращаться. Диккенс, напротив, создал архетип нарратива, совмещающего романтизм, сентиментальность и душевность вечера у камина: к нему восходит

Анна Наринская
// Искусство видеть носом

Журнал «Weekend» № 48(94) от 12.12.2008
Лариса Волохонская и Ричард Пивиар

Ричард Пивиар и Лариса Волохонская перевели на английский главные русские романы. До них англоязычные читатели знали достаточно усредненных Толстого и Достоевского. В отличие от своих предшественников Пивиар и Волохонская неуклонно следуют за подлинником.

Одна из студенток, записавшаяся в осеннем семестре 1950 года на семинар Тимофея Павловича Пнина, считала, что "овладев русским алфавитом, она сумеет без особых затруднений прочесть "Анну Карамазову" в оригинале". Сорок лет спустя — как будто чтобы доказать неотменимую актуальность этой набоковской шутки — небольшая канзасская газета Wichita Eagle поместила статью, озаглавленную "Dostoyevsky Is Still the Best". Иллюстрировала публикацию большая фотография Льва Толстого.

Публикация эта, впрочем, была посвящена не личности автора "Братьев Карамазовых", а представляла собой восторженную рецензию на новый перевод этого романа, сделанный американцем Ричардом Пивиаром и Ларисой Волохонской — женой поэта Пивиара и сестрой поэта Анри Волохонского, когда-то эмигрировавшей из России вместе с братом. Этот перевод получил премию PEN и множество благосклонных рецензий. Но материал из Wichita Eagle, конечно, запомнился переводчикам больше всего. Ричард Пивиар говорит, что Лев Николаевич на том свете, конечно же, очень тогда сердился.

С Толстым Пивиар и Волохонская знакомы очень хорошо — в том смысле, что они очень много о нем думали. В 2000 году в Штатах вышла "Анна Каренина" в их переводе, а семь лет спустя — "Война и мир". Так что их мнения о Толстом, часто представляющиеся отнюдь не ортодоксальными, можно, во всяком случае, считать выстраданными. "Стиль Толстого часто топорен,— сказал Пивиар главному редактору журнала The New Yorker Дэвиду Ремнику, опубликовавшему пару лет назад длинную статью об этой переводческой чете.— Набоков считал нужным извиниться в своих лекциях за то, что Толстой часто "плохо пишет". Но Толстой делал так специально, во многом

Украинские финансы для чайников\nСергій Дібров // 18 грудня 2008\nimg_6061667_11605_0\n\nУкраинские финансы для чайников\n\nПерекласти статтю українською\n\nЧто происходит? Куда бежать? Что делать? Покупать или продавать? Такие вопросы в последний месяц задают мне десятки людей. Действительно, на фоне происходящих событий понять, что же на самом деле происходит, непросто. Но мы попробуем.\n\nДрузья мои. Есть две новости, одна плохая, вторая еще хуже, но в целом, как ни странно - вселяющие оптимизм. Первая - с долларом все плохо. Вторая - будет еще хуже. И это, как ни странно, хорошо.\n\nВместо предисловия.\n\nМоя жена по образованию - специалист по финансам. Помимо собственных знаний и опыта, она имеет возможность общаться со своими сокурсниками, которые сейчас занимают высокие посты в различных украинских банках.\n\nНапример, в начале года я не мог понять, почему наблюдаются две взаимоисключающие тенденции: укрепляется валюта (доллар тогда упал до 4.5) и повышаются цены. Также меня интересовали и другие ситуации, которыми регулярно "радовала" нас родная экономика. Но ответы всех моих консультантов на все вопросы "что происходит" были до ужаса однообразными: "А $#& его знает!" - отвечали они и руками вот так разводили…\n\nКогда ситуация стала приобретать очертания явной и конкретной ж@пы, стали появляться некоторые цифры и сведения. Похоже, теперь можно попытаться понять, что происходило раньше, и попробовать предсказать, что будет происходить в ближайшее время.\n\nНачнем с самого начала.\n\nВ последние годы в Украине сформировался чрезвычайно вкусный рынок потребительского кредитования. На этом рынке на вложенную гривну вполне реально было получить 50% годовых. Даже с учетом специфических украинских рисков это - очень интересное вложение денег для любого банкира любой страны мира. В результате гривна стала привлекательным объектом для инвестирования.\n\nСоответственно, в Украину потекла валюта, "коммерческая", инвестируемая в украинские банки. Нетрудно увидеть, что процесс потихоньку пошел еще с 2004 года, но о

Iнтерв'ю\n18.12.2008 08:10\nМи всі повинні довідатись про істину людини в Божих очах, - Кость Москалець\n- Нема потреби думати про остаточну перемогу в кінці часів, тому що кінець часів не настане ніколи, а хоч би й настав, то він нас все одно не стосується. Але є задля чого перемагати щодня, сьогодні, саме цієї миті.\n\n \n\nПісля виходу альбому пісень Костя Москальця «Армія світла», слухала їх фактично день в день, два місяці поспіль і вони досі не набридають. Автор постав дещо в новому образі з цього альбому. На відміну від попереднього «Треба встати і вийти», де більшість текстів ліричні, пісні з «Армії світла» є динамічнішими, навіть у певному сенсі «войовничими», схиляють до роздумів над сенсом буття людиною, одвічним співіснуванням і взаємопроникненням добра і зла, світла і темряви, боротьби з темрявою - у собі та в інших. Тому в розмові з Костем Москальцем альбому приділено значну увагу.\n\nПро те, чому Кость жартома називає себе хакером і насправді не терпить Сковороду, з яким його звикли порівнювати, про традиційну чайну церемонію, про літературу, віщі сни і колядки, над якими тепер працює автор, - в ексклюзивному інтерв'ю Костя Москальця для ZAXID.NET.\n\n \n\n- До Вашого нового альбому «Армія Світла» увійшло 12 із 30 написаних Вами до нього пісень. Чому «відсіялися» решта - чи були вони концептуально іншими і заслуговують на окремий альбом, чи, можливо, буде «Армія світла-2»? Чи просто було вибрано кращі з кращих? Хто робив остаточний відбір?\n\n- Насправді я не знаю, скільки тих пісень було, не рахував. Остаточний добір робив Віктор Морозов, і я з цим добором повністю погоджуюсь. Маю один чіткий критерій щодо того, вдалася пісня чи ні: якщо можу заспівати і заграти цю пісню через рік після написання, отже, вона житиме. Якщо ж не пригадую ні слів, ні акордів, значить вона від початку була приречена на забуття. Такий собі музичний дарвінізм. Тому ніколи не залишаю робочих записів, покладаючись виключно на пам'ять, добре розуміючи, що вона не помилиться, вирішуючи, яку пісню варто зберегти, а яку - стер

" * Внутрішня політика
* Міжнародна політика
* Право

Гроші

* Макрорівень
* Фінанси
* Енергоринок
* Бізнес
* Власність
* Економіка регіонів
* Сільське господарство
* Соціальний захист
* Зарубіжна економіка
* Конфлікт інтересів

Людина

* Персоналії
* Наука
* Освіта
* Навколишнє середовище
* Здоров’я
* Культура
* Церква
* Соціум
* Історія
* Сімейне коло
* Туризм

Розсилка
Розсилка

№ 35 (614) 16 — 22 вересня 2006

«Хаджи-Муратов». Малюнок Сергія Параджанова
«Хаджи-Муратов». Малюнок Сергія Параджанова

Олександр Муратов: «В мене була лимонка у спідній кишені...»
Автор: Яна ДУБИНЯНСЬКА

* принт версiя
* обговорити
* надіслати другу
* прочитати пізніше
* лист редактору

Олександр Муратов
Олександр Муратов

У цього чоловіка абсолютно нереальна біографія, і він про це знає. Мабуть, тому й виклав її нещодавно у невимушеній белетристичній формі в книжці «Розчахнута брама», пасаж з анотації якої — «майже автобіографічний роман» — наводить на думки щодо певної відносності її автобіографічності. Справді, не може ж такого бути!.. Принаймні з однією людиною.

Схрони, де переховувалися останні оунівці, — і рафіноване письменницьке середовище будинків творчості Ірпеня і Коктебеля. Спекуляції з антикваріатом — і поезія, малювання, фотографія. Кінорежисура — і контрпропагандистська робота у воєнній Чечні. Він був учнем Сергія Герасимова і Олександра Довженка, приятелем Сергія Параджанова і чоловіком жінки, яка вславилася під його прізвищем, — Кіри Муратової.

Співбесідник «ДТ» — відомий кінорежисер і сценарист Олександр Муратов.
Кіра й Олександр Муратови. Харків,1959 р.
Кіра й Олександр Муратови. Харків,1959 р.

— Олександре Ігоровичу, ваша «Розчахнута брама» в анотації подається як «майже автобіографічний роман». Наскільки «майже»?

— Важко сказати. Я нічого не вигадував, хіба що довигадував те, чого не міг бачити на власні очі, але знаю.

— Ви, мабуть, раніше не дуже афішували таку сторінку своєї біографії, як з

"Ефект Розенталя (Rosenthal effect) або ефект Пігмаліона описується в літературі як самореалізація пророцтва. Це психологічний феномен, який полягає у тому, що очікування особистості, її переконання та стереотипи значною мірою впливають на результат дослідження. Або так: людина, яка цілковито впевнена у правдивості певної інформації мимоволі чинить так, що отримує цьому підтвердження.
Спробувавши глибше усвідомити суть цього ефекту, відкрив для себе дещо цікаве.
Ілюструючи ефект Розенталя, як привило, наводять два експерименти.
Експеримент з симпатією. Незнайомих між собою студентів поділили на довільні пари. Одній випадково вибраній особі з пари повідомляли, що вона подобається або не подобається партнеру. Потім пари зустрічалися і розмовляли між собою. Поведінка і манера спілкування студентів, які вважали, що подобаються партнеру була відкритішою і приємнішою, ніж у студентів, які думали навпаки. Більше того, студенти, які вважали, що подобаються своєму партнеру дійсно набагато більше подобалися йому у порівнянні з тими, хто думав, що партнер відчуває до них антипатію. В принципі такий результат, особливо зворотній зв’язок, є показовим, але не надто несподіваним.
Важливе прикладне значення, зокрема для педагогіки, має експеримент з успішністю, проведений у молодших класах американських шкіл. Розенталь і Якобсон здійснили тестування розумових здібностей учнів та повідомили вчителів про їхні результати, виокремивши дітей, які мали підвищені здібності та мали б незабаром продемонструвати значні досягнення. Однак, ці дані були вигаданими – названо випадково вибраних дітей з середніми показниками. Проте, проведене через рік повторне тестування зафіксувало покращення успішності саме серед цих дітей, засвідчивши, що результату, який очікували педагоги, було досягнуто (об’єктивно, а не внаслідок завищення балів).
Цікавими є також дослідження в сфері управління, які виявили, що ефективнішими є колективи, де керівник високо оцінює своїх підлеглих та очікує від них значних досянень.
Як діє ефект? Ймовірно, в його основі

"Джошуа Фішман. Не кидайте свою мову напризволяще!

* Nov. 3rd, 2009 at 6:39 PM


[info]expialidociouz


Книжка видатного соціолінгвіста Джошуа Фішмана присвячена питанням планування внутрішнього розвитку мов і світовому досвідові в цій галузі. Мову можна очищати від запозичень і, навпаки , активно запозичувати чужі слова, віддаляти від іншої мови або наближати, спрямовувати на класичний взірець або "осучаснювати"-спрямування можуть бути різними, та головне - треба свідомо вибирати шляхи її розвитку, не полишати на саму себе

Зміст
Фрагмент

Замовити можна на http://books.dovidka.com.ua/ (25 грн.)

Про автора і працю:

Джошуа Фішман (1926 р.н.) є одним з найвідоміших у світі соціолінгвістів. Він є автором понад 1000 наукових праць. Працював у таких напрямках, як зв’язок мови та етнічності, мовних ідеологій, двомовної освіти. Також відома його теорія повороту повного зсуву (reversing language shift). Сьогодні Фішман є головним редактором всесвітньо відомого International Journal of the Sociology of Language.

Заклик “Не кидайте свою мову напризволяще” (Do Not Leave Your Language Alone), що став назвою книги Дж. Фішмана є протилежним до назви книги Роберта Холла (Robert A. Hall) «Залиште свою мову у спокої» (Leave Your Language Alone). Праця Холла (написана у 1950 р.) є критикою мовного планування і спробою відвернути увагу науковців від цієї царини. За більш ніж півсторіччя, говорить Фішман, такий заклик є анахронічним. Мовне планування практикується повсякчасно, і у цій царині працює безліч науковців.

Фішман присвячує працю корпусному плануванню (повна назва книги: Do Not Leave Your Language Alone: The Hidden Status Agendas Within Corpus Planning in Language Policy.

Практичний коментар:

Починає Фішман із визначення і прикладів статусного і корпусного планування. Далі – показує їхнє співвідношення. Найголовніша теза: немає і не може бути політично неупередженого або нейтрального корпусного планування («There is no (and can be no) politically innocent or value-free corpus planning.») Потім Фішман розгортає ц