Михаил Трофименков\n// Экранизация как перевод\n \nЖурнал «Weekend» № 48(94) от 12.12.2008 \nФото: 1 из 14\nHamlet (1948). Режиссер Лоренс Оливье. В главной роли Лоренс Оливье\n\nоткрыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...открыть галерею ...\nК некоторым книгам кинематограф относится с особой страстью - к тем, которые представляют собой не просто текст, а миф. А к мифам кино обречено возвращаться.\n\nНа карикатуре из журнала The New Yorker сценарист объясняет продюсеру в двух словах свою идею: "Это будет экранизация "Макбета" с танцующими пингвинами". Пингвины, ясное дело, взялись из успешного мультика Джорджа Миллера "Делай ноги" (Happy Feet). В другие эпохи такими "пингвинами" могли быть андрогинная Аста Нильсен в роли Гамлета в фильме Свена Гада (Hamlet, 1921), руины разбомбленной Германии в "Дальше - тишина" (Der Rest ist Schweigen, 1959) Хельмута Койтнера, экстази и пирсинг в "Ромео + Джульетта" (Romeo + Juliet, 1996) База Лурмана.\n\nНо пингвины приходят и уходят, а Шекспир остается самым киногеничным писателем в истории: свыше 700 экранизаций. На втором месте - Чарльз Диккенс (260 фильмов), на третьем - Антон Чехов (250). Но если Шекспиром режиссеры вертят, как хотят, переодевая Макбета в самурайские доспехи, Гамлета в пиджак хозяина финской сосисочной фабрики, Ричарда III в фашистский френч, то Диккенса и Чехова уважают. Разве что Альфонсо Куарон осовременил "Большие надежды" (Great Expactations, 1998), Луи Маль перенес "Дядю Ваню" на Манхэттен (Vanya on 42nd Street, 1994), а Клод Миллер - "Чайку" на юг Франции (La petite Lili, 2003).\n\nПервая тройка писателей характерна. Шекспир создал не корпус текстов, а мифологию, ряд архетипов, к которым, как к любому мифу, кино обречено возвращаться. Диккенс, напротив, создал архетип нарратива, совмещающего романтизм, сентиментальность и душевность вечера у камина: к нему восходит
Світлана Пиркало і Олесь Кульчинський: про книги, секс та інше
30 липня, 17:13 | 117 переглядів | Рекомендації: +2 / - | 0 коментарів
Подібні матеріали
* Олесь Ульяненко про цензуру та іншу літературу
* Гоголя знищило перетворення у великороса
* Найкращий автор оповідань у світі – 77-річна Еліс Манро
* Олесь Ульяненко: "Я пробив дорогу жаданам і дерешам"
Редакція ZaUAorg продовжує традиційні чати на культурні теми. Сьогодні ми поговоримо про літературу, а саме – про творчість Нобелівського лауреата Орхана Памука, останню книгу якого “Музей невинності” українською було перекладено однією з перших у світі.
Перекладач Орхана Памука Олесь Кульчинський і українська письменниця Світлана Пиркало бесідують про сексуальну і консервативну революції, про укрсучліт і алкопрозу, про те, як чоловіки не понімають жінок, а також про те, що Схід і Захід – не разом, і їм не зійтися вдвох.
Кульчинський: Книга Орхана Памука "Музей невинності" для ісламських консерваторів має бути приголомшлива. У творчості Памука тема “Схід-Захід” - чи не основна. Цього разу він її обігрує через таку фішку, як "музей невинності-цноти" - але по суті мова йде про сексуальну революцію.
Музей - це й ніби підсумок ХХ-го століття для Заходу. Водночас Памук наголошує: від почуттів не втечеш, розкутість - розкутістю, революція - революцією, а кохання було й буде. Дехто каже, що ситуація в романі типова лише для Туреччини. Ну, я думаю, щось схоже насправді могло б відбутися у 80-их і на Заході. Може відбутися й зараз і будь-де. А тобі як?
Пиркало: Роман сподобався. Він, звичайно, довгий, і я бачила інтерв'ю Оксани Забужко, в якому та по-падонкавскі зізналася, шо ніасіліла. До речі, ти знаєш, що Памук абсолютно вільно говорить англійською?
Кульчинський: Ну та. Він же вчився у Штатах і взагалі з супер освітою, Забужку он також читав. Думаю, вона просто видєлується. Памук - європеїзований турок. Здається, він і зараз у Штатах після того, як його друга вбили. Щодо довжини роману: у мене після Памука, відверто кажучи, дивний рефлекс: не мож